СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ

  1. Ретроспектива двосторонніх відносин

З моменту встановлення дипломатичних відносин між Україною і Турецькою Республікою 3 лютого 1992 р відносини між країнами розвивалися досить стабільно й інтенсивно.

З огляду на відсутність будь-яких серйозних міждержавних протиріч, українсько-турецькі відносини часто характеризуються як стратегічні. Україна і Туреччина, два вагомих регіональних гравця, накопичили дійсно значний «капітал» двосторонньої взаємодії. Поряд з констатацією стратегічність двосторонніх відносин, сторони все ж не можуть не визнавати, що залишається значним незадіяний потенціал співпраці, більш ефективне використання якого визначається як найважливіше завдання на двосторонній порядок денний.

За два десятиліття нормативно-правова база співробітництва досягла більш 80 документів, формалізувати відносини в більшості сфер двосторонньої взаємодії. Співпраця також було досить добре інституціоналізованих, в 2011 р сторонами була створена Стратегічна рада найвищого рівня як символ пріоритетності двосторонніх відносин в системі регіональних зв’язків.

Важливим елементом українсько-турецького співробітництва, традиційно завжди була їх орієнтація на європейську інтеграцію і – аж до 2010 року, коли Україна офіційно заявила про свою позаблоковість – євроатлантичне співробітництво. Незважаючи на різні рівні інтеграції країн з ЄС (Туреччина з 1963 року є асоційованим членом ЄС, з 1996 р – входить до митного союзу з ЄС), процеси європеїзації є спільним знаменником соціальних трансформацій в обох країнах. Характерно, що, в той час, як Україна і ЄС ведуть активний діалог щодо лібералізації візового режиму, Туреччина лише недавно зробила важливий крок в напрямку до подібних переговорів, парафувавши Угоді про реадмісію з ЄС в червні 2012 р Підготовка до підписання цього документа дала можливість інтенсифікувати українсько-турецькі переговори щодо безвізового режиму. Неодноразово боку підтримували один одного, виступаючи в тандемі в міжнародних організаціях, під час виборів до керівних органів і т.д., однак, важко стверджувати, що це є свідченням синхронізації їх дій на багатосторонніх платформах.

Економічної складової, починаючи з моменту встановлення дипломатичних відносин, приділялася принципове значення, і є підстави говорити про повну «економізації» співпраці. Найбільш перспективними сферами сторони вважають такі галузі як металургія, машинобудування, хімічна, харчова, текстильна промисловість, суднобудування, автомобілебудування, виробництво будівельних матеріалів.

Згідно з даними Державного комітету статистики України товарообіг між Україною і Туреччиною в 2011 р склав 5 млрд. 35 млн. Дол. США (6 млрд. 54 млн. Дол. США, за турецькими даними), що демонструє позитивну динаміку зростання після спаду під час фінансової кризи, однак рекордний показник 2008 року – 6 млрд. 583 млн. дол. США – ще не досягнуто. В Україні діє близько 600 турецьких підприємств, в той час як в Туреччині зареєстровано 327 компаній з українським капіталом. Обсяг турецьких інвестицій в Україні досяг 140 млн. Дол. США (по турецьким показниками – 179,2 млн. Дол. США). Однією з центральних сфер двосторонньої взаємодії є співробітництво в енергетичній сфері. Інтереси двох країн у сфері енергетики близькі: необхідність диверсифікації джерел енергозабезпечення, безпеку поставок енергоресурсів, більш активне використання свого транзитного потенціалу, розвідка і видобуток своїх власних ресурсів і т.д.

Україна неодноразово висловлювала готовність брати участь в проектах будівництва нафто- і газопроводів на території Туреччини, а також спільного видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного моря. Так, перспективним вважалася участь України в реалізації проектів «Набукко», «Самсун-Джейхан», на даний момент декларується бажання брати участь в будівництві і експлуатації ініційованого в травні 2012 р Трансанатолійського трубопроводу (TANAP). Однак, на думку багатьох українських і зарубіжних експертів, потенційне участь України в подібних проектах обмежена як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами.

Одним з найбільш реальних проектів на порядку денному є надання Україною своїх підземних газосховищ для забезпечення енергетичних потреб Туреччини і їх спільне використання. В рамках проекту TANAP українська сторона розглядає можливість реверсного використання газопроводу, яким постачається газ з України до Туреччини, і його зберігання в українських газосховищах або для подальшого реекспорту в Європу, або для власних потреб газового сектора Туреччини. Крім того, Україна вважає за можливе участь українських компаній в модернізації нафто- і газопроводів на території Туреччини.

Важливим для України є залучення Туреччини до участі в реалізації проектів, визначених Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами України в якості пріоритетних. Україна зацікавлена ​​в залученні турецьких компаній в консорціум з будівництва та постачання газу для LNG-Термінал на чорноморському узбережжі.

У сфері транспорту важливими сторони вважають такі сфери, як розвиток ліній поромного сполучення, інтермодальні пасажирські перевезення, модернізація морських портів, розвиток логістичної інфраструктури. Між Україною і Туреччиною діє залізнично-поромна переправа Одеса-Стамбул і поромні лінії Іллічівськ-Дериндже, Іллічівськ-Стамбул, Скадовськ-Стамбул, Євпаторія-Зонгулдак. Розглядається можливість приєднання Туреччини до проекту «Вікінг» – поїзду комбінованого транспорту, маршрут якого проходить через Україну, Білорусь і Литву і поєднує транспортні лінії Балтійського регіону з Чорним, Середземним і Каспійським морями. Також обговорюється можливість створення транспортного коридору Україна-Туреччина-Єгипет і від Балтії (Литви) до Червоного моря (Йорданії). У сфері безпеки країни давно демонструють позитивний приклад співпраці в рамках військово-морських операцій BLACKSEAFOR та Чорноморська гармонія. Останнім часом поповнена нормативно-правова база відносин між країнами в сфері безпеки – підписані угоди про співпрацю між правоохоронними органами країн, обмін даними про повітряну обстановку та ін. Туреччина є одним з держав-донорів реалізації в Україні проекту Трастового фонду Програми НАТО «Партнерство заради світу », в рамках якого здійснюється утилізація боєприпасів і легкого озброєння. Характерно, що Туреччина є також одним з донорів в наданні Україні коштів на реалізацію проектів і програм міжнародної технічної допомоги (наприклад, за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі АРК, в 2011 році ця сума склала 8,1 млн. Грн.).

Існують також численні приклади успішної реалізації спільних проектів в сфері науки і техніки, освіти, культури, спорту, співпраці на рівні регіонів і міст і т.д. На відміну від економічної сфери, розвитку цих контактів не завжди приділяється належна увага.

  1. Двосторонні відносини на сучасному етапі

У 2011-2012 рр. українсько-турецька діалог розвивався досить динамічно, відбувся активний обмін візитами – Президента України В. Януковича (22 грудня 2011 року і 5 червня 2012 року), Голови Верховної Ради України В. Литвина (16-18 січня 2011 року), Прем’єр -міністра України М.Азарова (13-14 березня 2011 року), Міністра закордонних справ України К. Грищенко (10-11 травня, 13-14 липня, 22-23 грудня 2011 року) до Туреччини. Прем’єр-міністр Туреччини Р.Т. Ердоган зробив візит у відповідь до України (24-25 січня 2011 року), також неодноразово в цей період Україну відвідували турецькі парламентарії. Найбільш важливим політико-інституціональним досягненням цього періоду стало заснування між країнами Стратегічної ради найвищого рівня, перше засідання якого відбулося 22 грудня 2011 р а друге – 13 вересень 2012 р Очолюється рада Президентом України і Прем’єр-міністром Туреччини.

Справжнім проривом у двосторонніх відносинах стало підписання, поряд з іншими договорами, Угоди про умови взаємних поїздок громадян 22 грудня 2011 року (набула чинності 1 серпня 2012 року), яка передбачає безвізовий порядок в’їзду, виїзду, прямування транзитом і перебування громадян однієї сторони на території держави іншої сторони протягом 30 днів.

Одним з найважливіших на порядку денному у відносинах між Україною і Туреччиною є питання про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) і її форматі. Розгляд цього питання здійснюється в рамках засідань Міжурядової українсько-турецької комісії з питань торговельно-економічного співробітництва. З грудня 2011 р зараз було проведено 3 раунду переговорів, а попередні консультації ведуться з 2007 р

Незважаючи на активний політичний діалог і поглиблення останнім часом економічних контактів між Україною і Туреччиною, зовнішньополітичні дії країн у багатьох сферах співробітництва не є цілком скоординованими, характеризуються однобічністю. Уміння не загострювати конфліктні питання до сих пір не транслювалося автоматично в задеклароване стратегічне партнерство. У кожній зі сфер двосторонньої співпраці є великий незадіяний потенціал, тому важливим завданням на двосторонньому порядку денному є визначення та поглиблення перспективних аспектів співпраці.

  1. Проблемні питання в двосторонніх відносинах

Характерною рисою українсько-турецьких відносин є те, що вони традиційно характеризуються як безконфліктні, які не мають яскраво виражених протиріч. У дипломатичному дискурсі найчастіше ці відносини характеризуються як «зразкові». Дійсно, політичний діалог між країнами досить стійкий і інтенсивний. Історія двосторонніх відносин повна прикладів жестів доброї волі, високо оцінених країною-партнером – таких, наприклад, як допомогу Туреччині в евакуації українських громадян з Лівії після початку військової операції або готовність України надати Туреччині додаткові обсяги газу під час надзвичайних холодів взимку 2011-2012 рр. зі своїх сховищ.

Проте, серед політичних питань, на протязі тривалого часу викликали занепокоєння у турецької сторони, було заморожене стан питання про введення безвізового режиму між країнами. Існуюча практика, при якій українські громадяни отримували візи в Туреччині в аеропорту, а турецькі громадяни повинні були звертатися до консульських установ України в Туреччині, неодноразово характеризувалася останньої як дискримінаційна. Згадана угода про безвізовий режим короткострокових поїздок зняло з порядку денного потенційно конфронтаційну ситуацію.

Окремим важливим питанням, які потребують врегулювання і узгодження сторонами в рамках переговорів про створення ЗВТ, є питання про досягнення взаємоприйнятного варіанту угоди. Слід зазначити, що згідно з дослідженням, проведеним науково-дослідним економічним інститутом Міністерства економіки України з метою вивчення потенціалу створення ЗВТ з Туреччиною і презентованому в березні 2010 р, підписання Угоди в його базовому вигляді завдасть шкоди українській економіці. На даний момент істотною відмінністю в позиціях сторін є протиріччя з приводу списку товарів, на які поширюється режим ЗВТ. Україна виступила проти пропозиції Туреччини виключити з режиму ЗВТ сільськогосподарські товари.

Інші найбільш часто виникають проблеми в українсько-турецьких відносинах в основному носять технічний характер: бюрократичні труднощі, з якими стикаються українські підприємці на турецькій митниці; збільшення Туреччиною більш ніж в 2,5 рази ставок на ввезення української металопродукції в 2009 р .; періодичний заборона на ввезення турецького продовольства через виявлення карантинних організмів в 2010 і 2011 рр. і т.д.

Слід зазначити також наступні проблеми в торговоекономіческой сфері об’єктивного характеру. По-перше, до них відноситься непропорційне сальдо торгового балансу на користь України, що турбує турецьку сторону і має бути скориговано для успішного функціонування ЗВТ між Україною та Туреччиною. По-друге, структура українського експорту до Туреччини показує, що високотехнологічна продукція становить мізерну його частку – менше 1%. Переважають товари з малою доданою вартістю, український експорт має переважно сировинний характер. Крім того, в той час як турецькі компанії займають важливу нішу в українській економіці ( «Енка», «Догуш», «Чукурова», «Тюрксель» і ін.), Українські компанії незначно представлені на турецькому ринку.

 Згідно з інформацією Посольства Турецької Республіки в Україні, найбільш поширеними проблемами, що ускладнюють роботу турецьких підприємств на українському ринку, є проблема стандартизації, затримок з поетапною оплатою послуг турецьких підприємств-підрядників, бюрократичні перешкоди, в тому числі, і на митниці, часті протиріччя в українському законодавстві , існування «тіньової» економіки і непрозорих практик ведення бізнесу. Безумовно, ці проблеми відображають стан української економіки в цілому.

Важливо відзначити, що економічна і гуманітарна діяльність турецьких компаній, НВО, представництв турецької урядової організації ТІКА (Турецького агентства з розвитку та співробітництва) в Україні, зокрема, в Криму, часто отримували зайве політизування, як на побутовому, так і на експертному рівнях. На жаль, державна програма інтеграції кримських татар в українське суспільство не була достатньо ефективною. У той же час для Туреччини питання облаштування кримських татар, які традиційно називалися «мостом дружби» між країнами, так само як і етнічних турків і турків-месхетинців, завжди був головним у відносинах з Україною. Туреччина реалізує масштабні програми з поліпшення умов життя кримських татар в АРК: фінансує будівництво житла, проекти із забезпечення питною водою районів з обмеженими водними ресурсами, надає матеріально-технічну допомогу кримськотатарським НУО та школам, реалізує освітній проект по тюркології і т.д.

На наш погляд, характеристика такої діяльності в якості турецької економічної та цивілізаційної експансії, здатної призвести до сепаратистських тенденцій в АРК, не враховує посилюється використання методів «м’якої» сили як інструменту зовнішньої політики Туреччини і завдає великої шкоди українсько-турецькому співпраці.

Безумовно, зазначені проблеми в українсько-турецьких відносинах частково є відображенням внутрішніх процесів, пов’язаних з серйозними структурними проблемами політичного, інституційного, соціокультурного характеру в обох державах. Але такі протиріччя, часто суб’єктивного характеру, стають вагомою перешкодою на шляху розвитку системи партнерських зв’язків нашої держави, а, отже, повинні бути адекватно вирішені.

  1. Перспективи розвитку двосторонніх відносин

Говорячи про перспективи подальшого розвитку українсько-турецьких відносин, слід врахувати, що ключовим фактором, який впливає на динаміку їх розвитку, буде залишатися внутрішньополітична ситуація в Україні і Туреччині. Слід зазначити, що реверс в демократичному транзиті України, відсутність прозорості в прийнятті державних рішень і ведення бізнесу не можуть сприяти повноцінному становленню України як регіонального гравця і налагодженню системи відносин з країнами-сусідами.

Важливо враховувати також істотні трансформації у внутрішньополітичній ситуації і зовнішній політиці Туреччини. Переформатування політики національної безпеки і оборони Туреччини в більш наступальну і активну стратегію з посиленням ісламського компонента турецької ідентичності може посилити ісламізацію країни і її переорієнтацію з виключно західного напрямку на більш широку географію. В цьому випадку можна прогнозувати деяку стагнацію у відносинах України і Туреччини, оскільки саме бажання затвердити свою «європейськість» завжди було стимулом поглиблювати політичне співробітництво двох країн.

Найбільш імовірним виглядає сценарій, при якому однобічність турецьких амбіцій буде врівноважена об’єктивно складними умовами в її оточенні, як це відбувається в умовах конфлікту навколо Сирії. Це забезпечить збереження стратегічного альянсу Туреччини з Заходом. При такому варіанті розвитку подій, Україна збереже роль стабільного, передбачуваного партнера в Чорноморському регіоні зі спільним баченням свого цивілізаційного покликання, асоціювання себе з Європою.

Не менш важливим для прогнозування ситуації є врахування російського фактора, який традиційно був системоутворюючим в українсько-турецькому співпраці. Не дивлячись на наявні протиріччя між Росією і Туреччиною щодо низки питань, останні кілька років ці держави демонструють життєздатний тандем, фокусуючись на питаннях, де їх інтереси збігаються. Можна прогнозувати, що в цих умовах Туреччина, розвиваючи свою діяльність на українському треку, буде продовжувати враховувати російські інтереси. Це, в свою чергу, заважає трансформації українсько-турецького партнерства в самодостатній елемент регіональної системи міжнародних відносин, зациклює його на традиційній економічній складовій. Подібна прагматизація відносин, не будучи сама по собі негативної, все ж не передбачає координації регіональної політики держав або пошуку підходів «win-win», які приносять обом сторонам рівні дивіденди.

  1. Рекомендації щодо поліпшення двосторонніх відносин

Для реалізації найбільш бажаного сценарію розвитку двосторонніх відносин України та Туреччини як вагомим регіональним силам доцільно координувати свої зусилля по більш повному використанню потенціалу своєї взаємодії.

У політичній сфері:

1) Україні необхідно враховувати трансформований характер зовнішньої політики і політики безпеки Туреччини. Зміни в концептуальних засадах турецької зовнішньої політики, а саме розширення «зони відповідальності» Туреччини, бажання не тільки забезпечувати свою безпеку, але і проектувати її, саме сприйняття її як «глобальної сили», створюють абсолютно новий формат системи безпеки в регіоні, з чим Україна потрібно узгоджувати свої інтереси і політику. Такий облік припускає, перш за все, можливість залучення Туреччини в розробку загальної стратегії в Чорноморському регіоні і підтримка стабільності спільними зусиллями.

2) Задеклароване стратегічне партнерство між країнами має отримати необхідне концептуальне, інституційне та нормативно-правове забезпечення. На нашу думку, традиційні дипломатичні сентенції про об’єктивність українсько-турецького стратегічного партнерства, його незмінному характері, досить проблематичні. В умовах, коли інтереси країни постійно перевизначаються, географічна максима «Чорне море об’єднує, а не розділяє нас» не є задовільним поясненням суті і розвитку цих відносин.

Значний прогрес в інтенсифікацію діалогу внесло б створення експертної структури, що займається моніторингом ситуації в двосторонніх відносинах, а також координацією діяльності існуючих інститутів, яка б включала в себе як представників Секретаріату Президента, МЗС, Міністерства економічного розвитку і торгівлі та інших міністерстві, існуючих спільних українсько турецьких структур, так і представників експертного співтовариства. Також повинні бути деполітизовані деякі чутливі теми, такі як питання тюркських етносів в Україні.

В економічній сфері:

1) Для більш адекватного використання потенціалу економічної співпраці необхідно усунути проблеми технічного характеру, інтенсифікувати створення ЗВТ на взаємоприйнятних умовах, активніше лобіювати інтереси України в енергетичних проектах в Чорноморсько-Каспійському регіоні. Створення ЗВТ з Туреччиною має відбуватися з урахуванням можливих негативних наслідків з метою їх мінімізації. При розробці тексту угоди про вільну торгівлю повинні бути обов’язково враховані інтереси всіх галузей української економіки на основі попередньої науково-дослідницької роботи. З огляду на прагнення України підписати угоду про створення глибокої та всеосяжної ЗВТ з ЄС, обидва процеси повинні бути взаємоузгодженими.

2) Беручи до уваги існуюче інтенсивна взаємодія між країнами в ряді економічних проектів, важливим є державна підтримка та залучення бізнесу до реалізації спільних проектів, починаючи від відкриття нових поромних переправ до виробництва наукомісткої продукції. Слід інтенсифікувати співпрацю Міністерства закордонних справ, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України та регіонів у цьому напрямку. Доцільним є поглиблення співпраці між Міністерством інфраструктури України і відповідної турецької структурою в сфері поповнення нормативно-правової бази транспортного сполучення між країнами.

3) З огляду на участь України в Європейському Економічному Співтоваристві з лютого 2011 р і взяті Україною в зв’язку з цим на себе зобов’язання, співпраця з Туреччиною надає можливість реформування енергетичного сектора. Важливим пріоритетом є створення інтегрованих енергетичних ринків. Тому центральним питанням для України є створення необхідної інфраструктури для транспортування газу – терміналів зрідженого газу і газових сховищ.

У сфері безпеки:

1) Координація дій в сфері безпеки повинна стати наріжним каменем стратегічного партнерства. Уже зараз досягнуто певного прогресу у сфері військово-технічного співробітництва, країни приділяють увагу невійськові аспекти безпеки, фокусуючись на економічній, енергетичній безпеці, обмінюючись даними з розвитку атомної енергетики і т.д. Міністерству оборони України слід інтенсифікувати співпрацю з Туреччиною в сфері спільних навчань, обміну досвідом між фахівцями обох країн, проведення спільних консультацій, тренінгів і семінарів.

У зв’язку з цим важливим є співробітництво між збройними силами з вивчення досвіду Туреччини в реформуванні сектора безпеки і модернізації армії. Реформування сектору безпеки і відповідне управління ним – одна з тих завдань, які стоять на українській порядку денному. Особливо корисним турецький досвід представляється з точки зору спроб реформування сектора безпеки в чисто європейському розумінні – як транспарентной, багаторівневої структури, в якій різні громадські актори безпеки взаємодіють один з одним.

 У сфері гуманітарної співпраці:

1) В рамках українсько-турецького співробітництва міжкультурне і гуманітарну взаємодію не отримувало досі істотної уваги, воно повинно бути виведено на якісно новий рівень. Міністерству культури, Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України слід приділити особливу увагу контактам між українськими та турецькими засобами масової інформації, як для популяризації культури один одного, так і для координації дій щодо можливої ​​реалізації спільних проектів; заохочення контактів між науковими та освітніми установами, бібліотеками, архівами, музеями і т.д.

Україна-Туреччина // Стан і перспективи відносин України з сусідніми державами. – Київ: Представництво Фонду Еберта в Україні.

298 Просмотрели

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

5 × пять =